Якими є реальні можливості української металургії

Реальний рівень завантаження українських підприємств з виробництва сталі у 2018 році становив 75%

Проблема надлишкових потужностей – один з ключових ризиків для світової металургійної галузі. Дані про потужності з виробництва сталі у світі акумулює OECD (ОЕСР).

Нещодавно був опублікований її звіт за 2018 рік з останніми даними щодо обсягу світових потужностей. Так от, за даними OECD, обсяг надлишкових потужностей знизився з 700 млн т у 2015 році до 425 млн т у минулому. Рівень завантаження при цьому сягнув десятирічного максимуму – 81% (у 2015 році – 69,8%).

Цікаві дані OECD наводить по Україні. За загального обсягу потужностей у 42,5 млн т рівень використання потужностей ледь дотягує до 50%. Такий показник є безпрецедентно і ненормально низьким.

Важливим є те, що OECD є загальновизнаним джерелом даних і на нього посилаються офіційні особи й державні органи.

Які висновки з даних стосовно України може зробити чиновник, наприклад, з Єврокомісії? Або людина, яка готує для чиновників аналітичні документи? Відповідь приблизно така: в України величезний, мало не дворазовий потенціал нарощування обсягів виробництва сталі з огляду на перевагу її виробників у собівартості. Якщо їх пустити на ринок, вони наповнять його своєю продукцією, а місцеві виробники зазнають великих збитків. Тобто через наявність значних надлишкових потужностей України сприймають як загрозу.

Однак дані OECD не відображають реальної картини. Щоб правильно оцінити рівень надлишкових потужностей і можливий потенціал нарощування виробництва сталі в Україні, необхідно зробити кілька поправок:

1. OECD враховує в потужностях України підприємства, які зараз розташовані на неконтрольованих територіях: ЄМЗ – 3,3 млн т, Алчевський МК – 5,5 млн т, ДЕМЗ – 1 млн т. Судячи з цифр, OECD також враховує мартенівське виробництво ДМЗ – 1,15 млн т, яке було повністю ліквідоване й вирізане на брухт ще до початку бойових дій. З одного боку, все правильно, заводи на неконтрольованій території де-юре – Україна і враховуються як українські. З іншого – наразі вони не інтегровані у вітчизняну галузь, не поставляють свою продукцію на наш ринок, а експортують її як вироблену в Росії.

2. OECD у своїх розрахунках використовує «номінальний» показник потужності. Цей показник не враховує можливе зниження потужності внаслідок зносу, застарілі потужності, використовувати які нерентабельно, та інші чинники, що впливають на продуктивність обладнання. Показник з урахуванням зазначених чинників – «ефективна» потужність.

Так от, номінальна потужність з виробництва сталі підприємств на території України, за нашими розрахунками, становить 31,3 млн т, а ефективна – 28,3 млн т. Тобто реальний рівень завантаження підприємств України у 2018 році становив 75%. У 2019 році, у разі якщо кон’юнктура на зовнішніх ринках у другій половині року буде не гіршою, ніж у першій, можна очікувати обсягу виробництва 22-22,3 млн т і рівня завантаження в 78-79%.

3. Важливим моментом є нестача потужностей з прокату на кількох підприємствах. Наприклад, на «Азовсталі» потужність з прокату дає змогу задіяти потужність зі сталі лише на 73,4%, на Дніпровському МК – на 75,7%, на АМКР – на 76,3%. В середньому по галузі – 84,5%. Тому більш високий рівень використання потужностей зі стали можливий лише за рахунок напівфабрикатів.

4. Рівень завантаження потужностей з виплавки сталі майже ніколи не перевищує 90%. Покупці висувають більш високі вимоги до продукції, у відповідь на це виробники розширюють сортамент. Наприклад, тільки на «Азовсталі» виробляють понад 200 різних марок сталі. Різні марки сталі – різний час плавлення – різна продуктивність обладнання. А номінальні виробничі потужності розраховані так, ніби завод випускає одну марку сталі. Схожа ситуація і з завантаженням потужностей з прокату.

Тому обсяг виробництва сталі на рівні 23,8 млн т, що заявлений металургійними підприємствами як план на 2019 рік, можна вважати близьким до максимального для України в поточних умовах.

Резюмуючи: українські підприємства мають нормальний, здоровий рівень завантаження потужностей. Україна не становить загрози для зовнішніх ринків, оскільки не має таких надлишкових потужностей і такого значного потенціалу нарощування виробництва прокату, як можна уявити, спираючись на дані OECD.

https://gmk.center