Соціально-трудові відносини

ШАНОВНІ ГРОМАДЯНИ!

Трудові відносини між роботодавцем та найманим працівником регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці», Законом України „Про охорону праці”, Податковим кодексом України та іншими нормативними документами.

Роботодавець несе обов’язки із сплати податків з доходів, єдиного внеску на загальнобов’язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України за найманих працівників.

Використання найманої праці без оформлення трудових відносин призводить до позбавлення громадянина права на працю, на відпочинок, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності.

Неоформлення трудових відносин позбавляє найманого працівника права вимагати від роботодавця належних умов праці, оплати праці на рівні не нижчому, ніж встановлено державою.

Нагадуємо Вам, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», і з 1 січня 2014 року вона складає 1218 грн. на місяць.

В разі, якщо трудові відносини з найманими працівниками не оформлені у відповідності до норм діючого законодавства (не укладено трудовий договір, не зроблено запис в трудовій книжці про прийом на роботу), роботодавець не провадить відрахування із заробітної плати працівника до Пенсійного фонду, що призводить до відсутності в майбутньому права найманого працівника на призначення пенсії.

Шановні громадяни!

Нагадуємо Вам, що заробітна плата в «конвертах» -

це майбутнє без гарантій та впевненості!

Необхідно вже зараз подбати про своє «завтра» і не погоджуватися на отримання нелегальної заробітної плати.

Ваше право - нести у свої родини добробут і спокій,

отримувати певні соціальні гарантії.

 

Оформлення трудової книжки приприйомі на роботу працівників

фізичною особою-підприємцем

Основним документом, що регу­лює трудові відносини між роботодавцями та найманими працівника­ми в Україні, є Кодекс законів про працю України.

Відповідно до частини 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпПУ) зако­нодавство про працю регулює тру­дові відносини працівників усіх під­приємств, установ, організацій неза­лежно від форм власності, виду ді­яльності і галузевої належності, а та­кож осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами — підприємцями без створення юри­дичної особи з правом найму, та фі­зичних осіб, які використовують на­йману працю, пов'язану з наданням послуг.

Питання, пов’язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 N 301 «Про трудові книжки працівників», Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінсоцзахисту України від 29.07.93 р. № 58, зареєс­трованим у Мін'юсті України 17.08.93 р. за № 110 (із змінами, далі — Інструк­ція) та іншими актами законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 2 КЗпПУ працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції за­повнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповно­важеним ним органом не пізніше від тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молод­ший спеціаліст», «бакалавр», «спе­ціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфіка­ційному рівні, на стажування.

Таким чином, працівникові, який стає до роботи вперше, трудову книжку має заводити підприємець у будь-якому разі, оскільки підприємець за таких обставин є власником, зобов'я­заним за законом заповнювати трудову книжку найманого працівника. Оскільки положеннями КЗпПУ, який наділено найвищою юридичною си­лою, визначено, що трудові книжки ведуться на всіх працівників, які пра­цюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи-підприємця, то таким чином можна вважати, що під­приємець має право заповнювати і засвідчувати своїм підписом першу сторінку трудової книжки свого ново­го працівника, який працевлаштувався на роботу вперше.

За статтею 48 КЗпПУ трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформляється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу.

Згідно з пунктом 2.21-1 Інструкції трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму, та фізичних осіб, які  використовують  найману  працю, пов'язану  з наданням   послуг  (кухарі,  няньки,  водії  тощо),  зберігаються безпосередньо у працівників. Фізичні особи роблять записи до трудових книжок працівників про прийняття на роботу та звільнення з роботи відповідно до укладених з працівниками письмових трудових договорів,  що  зареєстровані  в  установленому порядку в державній службі зайнятості.

Необхідно зауважити, що під час прийняття на роботу вноситься запис: «Прийнятий на роботу (далі зазначається професійна характеристика робіт) за трудовим договором (зазначаються дата та номер договору), зареєстрованим у державній службі зайнятості (зазначається повна назва центру зайнятості)», при цьому у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис (дата  і  номер  реєстрації  трудового  договору державною службою зайнятості: «трудовий договір (номер), зареєстрований (дата)»), а при звільненні – запис: «Звільнений з роботи (далі зазначається підстава  звільнення  з  посиланням  на  відповідні  статті КЗпПУ)», при цьому у графі 4 зазначається дата зняття трудового договору  з  реєстрації державною службою зайнятості: «трудовий договір (номер) знято з реєстрації (дата)». Унесені фізичною особою до трудових книжок записи підтверджуються  підписом  посадової особи органу державної служби зайнятості, який зареєстрував трудовий договір, і засвідчуються його печаткою.

Під час провадження підприєм­ницької діяльності підприємець ні з ким не перебуває в трудових відно­синах, і це означає, що трудова книжка на нього не ведеться, оскіль­ки відповідно до ст. 48 КЗпПУ перед­бачено вести трудові книжки на всіх працівників, які працюють на підпри­ємстві, в установі, організації або у фізичної особи. Таким чином, підприємець не має права заводити трудову книжку на себе. Це право мають підприємства, установи, організації всіх форм влас­ності, а також підприємці на своїх найманих працівників, з якими укла­дено трудові договори.

Якщо впродовж чинності трудового договору виникне потреба внести зміни до нього, сторони повинні оформити ці зміни додатками до тру­дового договору і подати примірник додатка до того самого центру за­йнятості, де було зареєстровано цей договір. Якщо зміни пов'язані зі змі­ною професії і кваліфікації, зазначе­ної в трудовій книжці працівника, до останньої вноситься відповідний запис.

Про факт припинення трудових відносин сторони зобов'язані пові­домити центр зайнятості, який за­реєстрував трудовий договір, через подання своїх примірників трудово­го договору й додатків до нього (за наявності).

На підставі запису про зняття з ре­єстрації трудового договору в дер­жавній службі зайнятості підприємець вносить до трудової книжки працівни­ка запис про звільнення з роботи: «Звільнений з роботи (далі — підстава звільнення з посиланням на відповід­ні статті КЗпПУ)», при цьому у графі 4 зазначається дата зняття трудового договору з реєстрації державною службою зайнятості: «Трудовий дого­вір (номер) знято з реєстрації (дата)».

Унесені підприємцем до трудових книжок записи підтверджуються під­писом посадової особи органу дер­жавної служби зайнятості, який заре­єстрував трудовий договір, і засвід­чуються його печаткою.