Миколаївська меблева фабрика: ГОЛОВНЕ – ВИРОБЛЯТИ МЕБЛІ, ЩО ВІДПОВІДАЮТЬ СМАКАМ ТА ПОТРЕБАМ ПОКУПЦЯ

Ігор Семенов, «Миколаївмеблі», директор: «Випускаючи від 50 до 200 диванів на місяць, ми задовольняємо потребу у своїй продукції більшості меблевих салонів півдня України. Вартість наших виробів перебуває в середньому ціновому діапазоні, а їх якість забезпечує стійкий попит».

У 2022 році нашому підприємству «Миколаївмеблі» виповнюється 10 років. Строк за нинішніми мірками невеликий, але, оглядаючись назад, без зайвої скромності скажу, що за цей часовий відрізок удалося зробити чимало! Коли у 2012 році я вирішив зайнятися виготовленням м’яких меблів, то розумів, що маю зовсім приблизне уявлення про їх виробництво, але зате добре знав, як їх продавати, і це було моєю сильною стороною. Ще в цьому напрямку мене приваблювало те, що м’які меблі завжди затребувані, і це перспективний, відповідний до моїх амбіцій бізнес, у якому я міг би реалізувати придбаний раніше управлінський досвід, використовувати накопичені знання та навички.

Перші кроки

На те, щоб розгорнути виробництво, знадобилося приблизно року-півтора. Місяця чотири з них пішло на складання бізнес-плану, який я проробляв дуже ретельно, щоб максимально убезпечити себе та підприємство від фінансових витрат і втрат людських сил. Паралельно вивчав різні інформаційні джерела, моніторив ринок, особливо в нашій, Миколаївській, області. З’ясував, що виготовлювачів корпусних меблів у регіоні, як дрібних, так і великих, — цілком достатньо. Зате виробництвом м’яких меблів тут займається практично тільки одна велика фабрика, та й то вся її продукція йде на експорт і фактично не надходить до меблевих салонів. Придивився до роботи ще декількох підприємств і зрозумів, що ця ніша на Миколаївщині не зайнята, продукція затребувана, і серйозної конкуренції в нас не буде.

Зрозуміло, що з нуля, без повноцінної матеріальної бази, якісні м’які меблі не виготовити. А я прагнув випускати саме якісні. Тому найважливішим завданням початкового етапу було придбання професійного устаткування та залучення кваліфікованого персоналу. Купити необхідні верстати й устаткування було нескладно, а от із добором кадрів виникли складності. Досить швидко прийшло розуміння того, що набирати колектив по одному фахівцю — столяра, збиральника, швачку, оббивальника й інших — непродуктивно. Їм буде потрібен час на «притирання», а втрачати його не хотілося. Але, у підсумку, нам пощастило: прийняли на роботу відразу всіх потрібних працівників з виробничим майстром на чолі, тобто повністю сформовану команду професіоналів одного з невеликих підприємств, що припинило напередодні своє існування.

Головні цілі й орієнтири

З перших днів було визначено основне завдання: виробляти сучасні меблі для споживачів середнього достатку, і випускати їх тільки серійно. Нехай невеликими партіями, але й не по індивідуальних замовленнях, як у дрібних майстернях. Поспілкувалися на старті й із передбачуваними торговельними партнерами та постачальниками. Це відразу визначило рамки наших взаємин.

Серійне виробництво дозволило раціонально використовувати матеріали, що було особливо важливо для нас на початку шляху. Звичайно, про впровадження ощадливого виробництва говорити було рано, але досить швидко визначили оптимальну серійність виробів. Розкрій плитних і листових матеріалів (фанери, шліфованої або ламінованої ДСП) здійснювали по так званих «картах розкрою» із кратністю виробів від 12 до 24. Усе це обов’язково враховувалося при конструюванні майбутніх меблів.

Сьогодні підприємство випускає від 50 до 200 диванів на місяць. Такий великий розкид показників пояснюється відмінностями в технології виробництва конкретних моделей. Одна модель виготовляється протягом 12–14 годин, інша — за 3 години. Виходячи із цього, і встановлюємо графік виробництва на місяць.

Однакових вимог до конструкції м’яких меблів не існує, але кожний виробник, проте, дотримується певних прийнятих стандартів: висоту посадки, мінімальну ширину, ергономічність, відповідну до будови тіла людини. Базові норми та вимоги розроблені ще при Союзі, і дотепер ніхто нічого кращого не придумав. Наприклад, не можна зробити висоту посадки більше 550 мм, тому що в цьому випадку стопа сидячої людини не дотягнеться до підлоги. Так само довжина стегна дорослої людини не дозволяє зробити глибину посадки більше метра: неможливо буде обпертися на спинку дивана. У тих випадках, коли ця відстань збільшена, потрібно доповнювати диван подушками. Як показує практика, побажання замовника — «мені трохи ширше, мені трохи вище або довше» — на користь не йдуть.

Моделі й тенденції

На старті прототипи для першої партії диванів вибрали серед найбільш популярних і затребуваних моделей м’яких меблів, представлених на різних виставках, дещо запозичили в колег, а потім розробляли техпроцеси їх виробництва відповідно до наявної матеріально-технічної бази. Тому, в цілому, старт вийшов досить швидким.

За час, що минув з моменту запуску виробництва, ми вже кілька разів обновили модельний ряд своїх меблів. У різні періоди нашої діяльності ми випускали від 10 до 25 нових моделей диванів у рік. Але, зрештою, зупинилися на 14. Для нас ця оптимальна кількість моделей, що серійно випускаються. Усі вони — у середньому ціновому діапазоні, тобто не елітні вироби, але й не економ-клас.

На мій погляд, дуже часте відновлення лінійки моделей — небажане. По-перше, розробка нового зразка — справа витратна. Мінімум п’ять виробів відбракуєш, поки отримаєш ідеальний результат. А по-друге, не завжди є абсолютна впевненість у тому, що новинка сподобається покупцям. Але якщо вона їм «зайде», то надовго «пропишеться» на ринку.

Більшість змін у нашу продукцію вносилися після вивчення запитів і побажань споживачів, а деякі — після спілкування з менеджерами меблевих салонів. Їхні зауваження щодо коректування форми підлокітників, використовуваної фурнітури, колірної гами та інші бувають дуже точними, і нерозумно не скористатися такими підказками.

Взагалі, відновлення асортиментів продукції кожні півроку — не самоціль. Головне наше завдання — виробляти м’які меблі, які відповідають смакам і потребам покупця. Нав’язувати йому що-небудь — небезпечно. Зовсім не факт, що наші смаки збіжаться. Будь-який експеримент коштує грошей, якщо він вдалий, ти — на вершині успіху, невдалий — ти у великому мінусі. Тому кожне відновлення ретельне аналізуємо та прораховуємо.

Запозичення або… плагіат?

Що стосується дизайнерських ідей, усі давно звикли, що, наприклад, мебельники Польщі знаходять їх на виставках у Німеччині, а ми потім запозичуємо в них.

Без запозичень у нашій галузі, напевно, не обходиться ніхто. Не можу назвати себе великим виробником, тому придивляюся до конкуруючих компаній, які мають дійсно великі маркетингові відділи. Свої відновлення вони засновують на аналізі споживчого попиту, виконують розробки на високому технологічному рівні. Бачачи, що їхня новинка добре реалізується, ми можемо перейняти якісь ідеї, щось спростити, щоб випускати нову модель у своєму ціновому сегменті.

 Зрозуміло, у процесі роботи в дизайнерів і технологів виникають нові ідеї, які приводять до змін нашого асортиментного ряду, причому вони бувають навіть більш цікавими, ніж «першоджерело». Вдалу модель додаємо у свою номенклатуру, а якщо ні, то задовольняємося тим, що є: нашого нинішнього асортименту цілком достатньо. Ми постаралися зробити його доступним: є економ-варіанти, є більш дорогі — кутові моделі, є постійно затребувані євро-книжки тощо.

Загалом, у дивані складно придумати щось радикально нове. Його не зробиш, скажемо, цілком металевим і комфортним — без м’яких зон або дерев’яних елементів.

Через виниклий останнім часом дефіцит деревини я навіть проробляв можливість використовувати пластмасовий короб для білизни. Але дійшов висновку, що елементи із пластмаси в наш час досить витратні, тому що значно підвищують вартість виробу. В елітних меблях такі заміни, думаю, припустимі, там інший підхід до ціноутворення. Однак якщо прагнеш, щоб продукція була і гарною, і функціональною, і залишалася в рамках певного бюджету, — необхідно враховувати кожний дріб’язок.

 Зустрічається в нашій справі й плагіат. Боротися з ним практично неможливо. Оскільки одержувати патент на промисловий зразок досить складно як за часом, так і за вартістю, але головне, що доводити зараз щось у суді — безперспективно! Якщо в меблевій галузі і є якісь захищені зразки, то це точно не диван.

Є в цієї проблеми й інший аспект: реалізуючи запозичену ідею, виробник все одно додасть щось своє, на його погляд — краще, гарніше та зручніше. Крім того, кожний мебельник переробляє запозичений зразок у рамках своїх можливостей — матеріалів, фурнітури, оздоблення. Нафантазувати можна багато чого, але якщо думаєш про продажі, краще розвиватися в руслі переваг свого ринку.

На шляху до своєї торговельної мережі

Однак відмовлятися від думки сміливіше просувати на ринок свою продукцію теж не варто, тим більше, коли можливості підприємства розширюються. Правда, зробити це можна тільки, маючи власні торговельні майданчики. Більшість меблевих салонів просто фізично не можуть виставити в себе весь асортимент декількох своїх постачальників. Щоб мати можливість представити всю свою продукцію, а заодно зрозуміти, як реально йдуть продажі, у 2017 році ми відкрили в Миколаєві свій меблевий магазин загальною площею 330 кв. м. У ньому присутні всі зразки нашої продукції, а також корпусні меблі та матраци партнерів. Вийшла повноцінна роздрібна торговельна точка, яка добре працює донині та приносить нам не тільки прибуток, але й важливу інформацію прямо від кінцевого покупця.

Перший успіх підштовхнув до відкриття ще одного магазину в Миколаєві: витрати на логістику майже ті ж самі, а результат подвоюється. Це дозволило як збільшити число продавців, так і надавати кожному нормальну кількість вихідних днів, при цьому перевести салон на роботу сім днів у тиждень.

Говорити про власну торговельну мережу поки рано, але бажання таке є.

COVID-19

Підтвердження правильності нашої економічної політики ми зненацька одержали від… коронавірусу, що струснув у 2020–2021 роках і виробників, і продавців, і покупців. Локдаун показав, наскільки ми залежні від торгівлі. Меблеві салони були закриті. З індивідуальними замовниками ми не працюємо. Звідки візьмуться продажі?

Функціонування меблевих магазинів під час карантину вимагає, на мій погляд, більш продуманого підходу. Закривати їх одним махом тільки тому, що вони потрапляють у категорію непродовольчих товарів, необачно. Тут не буває потоку покупців і черг. Це не точка з продажу чохлів для телефонів, де два клієнти біля прилавка — уже проблема. І не супермаркет із чергою з 10 людей у кожної каси.

 Роботу меблевих магазинів не можна порівнювати із супермаркетами й універмагами. Не варто забувати: відкритий салон для відвідувачів чи ні, за оренду площі однаково платити потрібно. Умови прості: або звільняй територію, або виклади те, що ти заробив, а собі заробиш коли-небудь, потім.

Нас у цій непростій ситуації виручають власні торговельні точки та давні зв’язки з конкретними салонами — тими, у яких, наприклад, з 14 виставлених диванів 10 — наші. Якщо магазин працює на твоєму асортименті, він з тобою й залишиться. Але за час пандемії ми втратили декількох ділових партнерів, деякі взагалі пішли з меблевого бізнесу, тому що важко перехворіли. Дехто ще не наважується повернутися на ринок, тому що побоюється нових «хвиль» пандемії, тож проблема реалізації продукції, як і раніше, стоїть у повний зріст. І вистояти підприємству в цій ситуації дуже не просто!

 Торгівля через Інтернет у нашій сфері поки не занадто ефективна. Покупцеві меблів потрібно її не тільки візуально оцінити, але й мати можливість протестувати виріб. Купуючи диван, він хоче на ньому посидіти, доторкнутися до оббивки, обговорити із продавцем якість наповнювача. Інтернет-торгівля цього не дозволяє, та й вартість логістичних послуг великогабаритних виробів висока.

Ми своїх працівників цінуємо

Зате в ситуації з персоналом СOVID-19 неочікувано привів до змін на краще. Ще кілька років назад ми часто чули скарги на масову міграцію кваліфікованих працівників за рубіж. Коронавірус змусив багатьох повернутися додому. Змушена пауза допомогла глянути на все інакше. Люди зрозуміли, що закордоном не так солодко, як видається здаля, а постійні переїзди туди-сюди перетворюються в біг по замкненому колу. Працюєш на змор по 12 годин протягом 3–6 місяців, приїжджаєш на пару місяців додому відпочити та підлікуватися, а потім — усе спочатку. І по грошах виходить майже те ж саме. Сьогодні багатьом стало зрозуміло, що можна й вдома заробляти, якщо є бажання й уміння.

 Наш колектив, в основному, залишився колишнім, ми своїх працівників цінуємо. Зміни, звичайно, були: люди прихо́дили-ухо́дили, хтось навіть їхав у Польщу, але потім все одно вертався. Під час локдауну виробничі підприємства не закривали, але через нього довелося працювати на склад. Приплив готової продукції був, а продажів — ніяких. Звичайно, без складських запасів взагалі неможливо залишатися на плаву. Вони необхідні для того, щоб пережити карантин і прокормити людей, які, як і раніше, прагнуть працювати й одержувати зарплату за виконану роботу. А от роздрібну торгівлю довелося зупинити. І знову стали думати про торгівлю через Інтернет, але які обсяги вона дасть, поки неясно, як неясно й те, що принесе наступна хвиля коронавірусу.

Дефіцит і подорожчання матеріалів і комплектуючих

Ще одну негативну тенденцію ми спостерігаємо із середини весни 2021 року. Постачальники сировини та матеріалів підняли ціни на свою продукцію, незважаючи на те, що курс долара не тільки не зростав, а навіть падав. Очевидно, мали намір підстрахуватися напередодні осінніх і зимових карантинів. Відповідно, це призвело до подорожчання меблів. Як усе це переживе роздріб, схоже, мало кому цікаво.

 Але це ще не все. Якби років 5 назад хтось сказав, що ми зіштовхнемося з дефіцитом сировини, йому навряд чи повірили. Я — з покоління тих, хто застав Радянський Союз і добре пам’ятаю той час. Дефіцит товарів був тотальним, але зате сировини — скільки завгодно і якої завгодно. Умій домовлятися, і все в тебе буде. І от через 3 десятка років я реально зіштовхнувся з тим, що не можу добути для свого підприємства найпростіших матеріалів у необхідній кількості.

 Уперше дефіцит пінополіуретану виник після подій у Криму у 2014 році, коли були відрізані поставки хімічних інгредієнтів, необхідних для його виробництва. Працюючий в Україні Обухівський завод поставляє свою продукцію, в основному, великим виробникам меблів, іншим доводиться закуповувати в Словаччині та Польщі. Польський поролон використовувався в нашій галузі й раніше, але його якість гірше українського. Кілька років експлуатації меблів — і ця різниця досить відчутна. Сьогодні завдяки заводу «Інтерформ», який виробляє поролон на достойному рівні, ситуація поступово покращилася.

Але створює нестабільність зростання долара, через що раптово «злітають» ціни на всю металеву фурнітуру, яка, в основному, імпортного виробництва. І тоді доводиться використовувати те, що змогли дістати. При цьому ми вимушені змінювати модель, якось її оптимізувати або спрощувати, але так, щоб зберегти все краще.

Але ці проблеми — тільки частина наших тривог. У 2021 році ми зіштовхнулися з дефіцитом деревини. Це, напевно, уже відчули всі, хто пов’язаний із виробництвом меблів, — і корпусних, і м’яких. У квітні – травні ми дивувалися: на якій підставі дорожчає ДСП, чому підняли вартість своєї продукції українська дочка компанії Swisspan Sorbes Group і найбільший український виробник деревоплитних матеріалів Kronospan? Потім прокотилися перша, друга, третя хвилі подорожчання ДСП, слідом за ними прийшов дефіцит дошки.

Причина лежить на поверхні: немає кругляків — немає дошки, немає дошки — немає тирси, немає тирси — ціна ДСП іде нагору. Раніше ми без проблем здобували потрібний обсяг сировини на півроку або рік уперед, тепер же дивимося з «надією» на білоруських деревообробників. Намагалися з’ясувати, що ж відбулося на вітчизняному ринку, — чіткої відповіді не одержали. Говорять, Європа приходить до тями після коронавірусних локдаунів і відновляє свої мегабудівництва, яким терміново потрібен ліс і метал.

Дехто пояснює трикратне подорожчання деревних матеріалів дією нових екологічних норм. Але вони ж не змушують підвищувати ціни на продукцію деревообробки на 300%! І, чесно кажучи, для мене зовсім непереконливо звучать заяви про те, що такі подорожчання дають нашій галузі шанс на еволюцію. Скоріше, це лазівка для несумлінних ділків, що мають можливість купити дешевше, а продати дорожче.

Мебельники вважають, що поки Європа не «закриє» свої річні контракти, зниження цін чекати не варто. Напевно, це недалеко від істини. Природно, до цін лютого – березня повернення не буде, але вести виробництво при дефіциті дошки вкрай некомфортно. Якщо до використання імпортної ДСП ми вже якось пристосувалися, звикли до того, що потрібно везти фанеру з Білорусі (і це при тому, що в Україні є свої виробники — «Фанплит», Костопільський завод та ін.), то різко перейти на використання імпортної дошки «не так просто».

 Багато в чому цей дефіцит можна було б перекрити власним виробництвом. Але за наявності потужностей усередині країни ми змушені везти поролон зі Словаччини або Польщі. Маючи непоганих виробників товарів метизної групи, добровільно віддаємо свій внутрішній ринок китайцям — їх продукція на порядок дешевше. Так, у нас ще мало підприємств, що випускають якісну фурнітуру, — дрібні петлі, ручки тощо, там є свої тонкощі — але конкуренти з Китаю не дають розвернутися й тим, хто навіть намагається щось робити.

Розумію, що на ринку виживає найсильніший, але виникають питання: чому в нашій країні так мало підтримують власного виробника? Чому не видно зацікавленості? Чому б, як мінімум, не допомогти розвитку тих підприємств, які, незважаючи ні на що, існують? Хіба влада не зацікавлена  в тому, щоб вони збереглися та працювали на економіку держави, давали роботу громадянам України?

 Тривога та невдоволення українських виробників меблів і деревообробників цілком зрозумілі. Важко зберігати оптимізм, коли у відповідь на прохання продати дошку чуєш: нічого немає — ми виконуємо європейські контракти. Для вітчизняного виробника залишаються некондиція та відбраковування, яке можна використовувати лише для рамок на впакуванні. Проте намагаємося виживати, виробляти продукцію та зберігати робочі місця для своїх людей.

Про плани на майбутнє

Ми продовжуємо працювати. Незважаючи на проблеми із сировиною, недостатні продажі, нестачу персоналу, ми не збираємося зупинятися, будуємо плани на майбутнє.

Поки не намагаємося охопити своїми поставками всю Україну, але згодом, думаю, будемо розширюватися. Просто підійти до цього потрібно правильно: поповнити верстатний парк, збільшити чисельність персоналу, наростити обсяги виробництва, і тільки тоді брати на себе нові зобов’язання.

Можна поїхати, припустимо, у Харківську область і знайти там 10–15 нових замовників. Укласти договори теж нескладно, але їх виконання та реалізація все одно зіштовхнуться з логістичними проблемами, які швидко не вирішиш. Якщо торговельна точка перебуває від виробництва далі, ніж 200 км, логістика поглинає весь прибуток. Та й специфіка попиту на м’які меблі в кожному регіоні — своя. На заході — подобається одне, на сході — інше, а в центрі є свої виробники, номенклатуру яких потрібно ще вивчити. Але що стосується південних регіонів країни, то тут нам простіше та вигідніше поставляти свою продукцію.

 Як б то ні було, як і раніше, основне наше завдання — пережити чергові хвилі пандемії. У меблевих салонах ставлення до всього дуже насторожене. Там думають не про розширення, а про те, щоб зберегти існуючі позиції. Розуміють, що й у 2022 році COVID-19 також накладе відбиток, так що говорити про подальший розвиток, про те, щоб, нарешті, розправити крила, поки передчасно. Продаж м’яких меблів має на увазі наявність достатніх торговельних площ. Ми ж не виставимо картинки, а поруч із ними — зразки тканини та ДСП, назвавши цей «вернісаж» салоном м’яких меблів, так що працюємо поки в колишніх границях.

Сьогодні виробництво та збут нашої продукції досить стабільні. У цьому — величезна праця колективу підприємства, завдяки якості роботи якого сформовано стійкий споживчий попит. Але ситуація могла б бути в рази кращою — більше продажів, вище зарплати, а звідти, і більше сплачених державі податків — якби керівництво країни сприяло життєдіяльності виробничих підприємств, аналогічних нашому. А їх по країні десятки тисяч...

http://mm.mk.ua/